Рука

Рука. Рука, що створює звуки. Я слідкую з глибини залу за твоєю рукою. Як вона лягає на клавіші, готуючись, наче пробуючи їх на дотик, наче вимірюючи температуру води ліктем для ванни для немовляти…Як вона злітає…І летить у польоті, щоб соколом точно впасти в потужний акорд…
Розмовляти з тобою, наче  тримати руку в  руці скільки завгодно довго, коли немає втоми, незручності, терпкості, вогкості.
Бути с тобою – не помічати часу. Мене вабить твоє темно-синє плаття з американською проймою, під яким немає бюстгальтера, а лише  важкий бюст зрілої жінки. Вперше бачу тебе такою, без отих пуш-апів. Відчуваю, як долотенко твердішає, на мить заплющую очі, уявляючи тебе усю оголену: вузькі щиколотки,  товсті сильні стегна, яблуко сідниць, м’який живіт без усіляких кубиків, у який хочеться зануритись лицем наче у духмяні трави. Відчуваю, як твоя рука лягає мені на потилицю, вона ледь дрижить, як і твій живіт, пальці заглиблюються у волосся. Раптом твоя рука до болю тягне мою голову за довгі кучері назад, від несподіванки мене  наче проштрикує усього зсередини, я дивлюсь на твоє обличчя. Воно перекошене пристрастю, наче болем. Ледь чутний стогін запалює мене.
Два камінці, що тре одне об одне наша нескінченна сварка. Викрешує іскри у твоїх очах. Запалює у мені бажання схопити тебе і струсити. Вдарити тебе. Витрусити з тебе душу. І все це, щоб тої ж миті відчути себе на пляжі, де неотесані каменюки стають гладкою галечкою, яку шліфує тепла вода ласки і насолоди.