Тragici amor

Она жила обычно, как и все.
Работала в Луганске медсестрою.
Крутилась тихо жизни карусель,
И как-то всё плыло само собою:
Подруги, чай, дежурства по ночам,
Себя порой обрадовать обновкой,
Роман случайный с молодым врачом
Не радовал, да прекратить неловко.
И тут на помощь ринул интернет.
Нашла себе по переписке друга.
И смыслом вдруг наполнился весь свет,
И хоровод надежд летал по кругу...
ВІН У ХМЕЛЬНИЦЬКУ СЛЮСАРЕМ РОБИВ,
МАВ КОЛО ТРАСИ "С Т О" Й КАФЕШКУ.
ЛИШИЛА ЖІНКА. ВРОДІ Б І НЕ ПИВ
І ПО НОЧАМ І З ДРУЗЯМИ НЕ ВЕШТАВ.
ТА ВСЕ Ж НА ЧОМУСЬ ДВОЄ НЕ ЗІЙШЛИСЬ,
ВОНА ПІШЛА, ПОЗАЛИШАВШИ РЕЧІ.
ДІТЕЙ НЕ БУЛО, КОТИК ЗАЛИШИВСЬ
ТА НОУТБУК  - З "ФЕЙЗБУКОМ" КОЖЕН ВЕЧІР.
ПІВРОКУ ВЖЕ ДО ДОМУ ПОСПІШАВ,
ПІСЛЯ РОБОТИ ДО КЛАВІАТУРИ,
ТАКОГО САМ ВІД СЕБЕ НЕ ЧЕКАВ,
ЩО МОЖУТЬ ПОЛОНИТЬ ЙОГО АМУРИ...
ТА З НЕЮ ЛЕГКО ТАК БУЛО ЙОМУ,
РІДНІШОЇ НЕМА, ЙОМУ ЗДАВАЛОСЬ.
І ЩО З ТОГО, В ЛУГАНСЬКУ ЧИ В КРИМУ?..
І ЩО З ТОГО, ЩО ЩЕ НЕ ЗУСТРІЧАЛИСЬ?..
Она могла часами напролёт
С ним говорить о всём, что наболело.
Доверилась душе. Душа не врёт.
И сердце к ноутбуку прикипело.
И самые неловкие места,
И самые интимные настолько
С ним так легко давались неспроста,
Хоть «западенец», а она с востока. 
И вот договорились, что зимой
Она приедет в горы покататься,
Но что-то вдруг случилось со страной...
Их связи суждено в сети прерваться.
ВСЕ РАПТОМ ОБIРВАЛОСЬ, НАЧЕ СОН.
ПРИЙШОВ "МАЙДАН"… КРАIНА ЗАКИПIЛА...
ПОЛИЛАСЬ У СТОЛИЦI ПЕРША КРОВ
ЙОГО ТОВАРИШIВ… ТЕРПIТЬ НЕ СИЛА...
А ТУТ — ВIЙНА… З ПОЗИВНИМ "МЕХАНIК"
ВIН ВЖЕ НА СХIД КОЛОНОЮ IДЕ.
ТА ВСI ЦI ДНI ДУМКИ НЕМОВ В ТУМАНI...
ДУМКИ ПРО НЕЇ: - ЯК ТИ, МИЛА? ДЕ?
И вдруг она, живя в своей стране,
Врагом ей стала. Как и все, кто рядом.
Ведь мы давно забыли о войне,
А с неба сыплют бомбы и снаряды...
Да что там...Обезумели настолько! -
Здесь старики и дети по подвалам,
Без света, хлеба, прячась от осколков...
В дыму, в крови… Но смерти горя мало!
Вся в камуфляже, сумка и  «ТТ».
Латает раны рваные ребятам.
Мелькают лица молодых… Не те...
А мысли все:  - Ну где ты, милый? Как там?
КОЛОНА З НИМ НА СХОДІ ВЖЕ ДАВНО.
АЕРОПОРТ ЛУГАНСЬКИЙ МАВ ТРИМАТИ,
ВСІ, ХТО ШУКАЄ ПЕКЛО! - ОСЬ ВОНО!
СНАРЯДИ… МІНИ...ЧЕРГИ АВТОМАТУ...
БАЖАННЯ ЖИТИ, З ЛЮТТЮ ПОПОЛАМ,
ВГРИЗАЛОСЬ В ЗЕМЛЮ ЛЕМІШЕМ ЛОПАТИ.
ТУТ ВЖЕ НЕ ДО ДУШЕВНИХ МИЛИХ ДРАМ.
ПЛЕЧЕ ТОВАРИША… "АК"… НАКАЗ КОМБАТА...
ВІДБИЛИ ТРИ АТАКИ УНОЧІ -
"СЕПАРАТИСТИ" ЗОВСІМ ЗНАХАБНІЛИ.
ЗАСІВ ОСКОЛОК В ПРАВОМУ ПЛЕЧІ...
ТОВАРИШІ ЗАМІТНО ПОРІДІЛИ...
Сегодня бой особо затяжной:
Под аэропортом -"укропов" банда,
Пожара копоть, дым, снарядов вой,
Весь бело-черный маскхалат  - как панда.
На линии огня - бойцов гора:
Попробуй, разбери, кто мёртв, кто ранен.
Промокшая в снегу ещё с утра,
(За что нам это горе? Знаем сами?)
Ползла, пригнувшись, вон к тому бойцу,
Что час уж матерится, в ногу ранен,
И капли пота с грязью по лицу… -
Привычный макияж на поле брани.
СЬОГОДНІ І ЙОМУ НЕ ПОВЕЗЛО:
ІЗ БОЄМ ПОБРАТИМИ ВІДСТУПИЛИ,
ЙОГО, З ПРОСТРЕЛЕМИМ КОЛІНОМ, ЯК НАЗЛО,
МІЖ ТРУПІВ ТАМ НА ПОЛІ ЗАЛИШИЛИ.
СПРИТОМНІВ ВЖЕ, КОЛИ ОСКОЛКІВ ШКВАЛ
КІЛОМЕТРА НА ДВА АЖ ВІДКОТИВСЯ.
СВОІ… ЧУЖІ… ЛЕЖИТЬ СМЕРТЕЛЬНИЙ ВАЛ...
ВОРОЖИЙ МАСКХАЛАТ ЗАШЕВЕЛИВСЯ.
З ОСТАННІХ СИЛ СТИСНУВ СВІЙ "АКаеМ",
ПОГЛАДИВ ТИХО ПАЛЬЦЯМИ ГРАНАТУ:
- НУ ЩО Ж, ДАВАЙ, ПОВЗИ… НЕМА ПРОБЛЕМ...  -
Й ПОЧАВ УГОЛОС МАТЮКИ ГОРЛАТИ.
Она к нему тихонечко ползла:
- Щас помогу, да что же ты орешь?
(Ведь снайпера - подняться не могла.
Глаза так режет мерзлая трава.)
Ну ничего: орешь  - значит, живешь...
Вдруг дуло автомата ей в висок.
- Ну что? - услышала. - Приветик, сепарок!
Вдохнув морозный воздух во всю грудь
И смерти посмотреть решив в глаза,
Мотнула голову  - пилоточку смахнуть.
По снегу, как огонь, её коса...
ОТ ВІН ПІДНЯВ ВЖЕ БУЛО АВТОМАТ,
АЛЕ ЗУСТРІВ ЇЇ БЛАКИТНІ ОЧІ,
ЯК ВІД В ОГНЮ, ВІДСІПНУЛО НАЗАД -
РУДЕ ВОЛОССЯ ЛАГІДНЕ ДІВОЧЕ...
ЦІ ОЧІ ВІН БИ З ТИСЯЧІ ВПІЗНАВ:
ГОДИНАМИ ВДИВЛЯВСЯ В НИХ — І, МАЄШ,
ВІН МАЛО ЇХ ТЕПЕР НЕ РОЗСТРІЛЯВ!..
- О БОЖЕ, ТИ ЗА ЩО НАС ТАК КАРАЄШ???
У БІК ВІДКИНУВ ЗБРОЮ З ЛЮТТЮ ВІН,
ЛИЦЕ ЗАКРИВ ЛОДОНЯМИ БРУДНИМИ
І ЗАРИДАВ, ВПАВ ДО ІІ КОЛІН:
- ПРОСТІТЬ УСІ, ЩО ВМЕРЛИ МОЛОДИМИ!!!
Её рыдания ветер раздавал
На поле боя мёртвым как спасенье,
И он в её объятьях завывал,
Как волк-подранок, жаждущий отмщения.
Теперь куда? Ведь ей нельзя к своим,
Его ведь тоже вряд ли ждут обратно.
И их любовь, как вечный пилигрим,
Обречена скитаться безвозвратно.
.....................................
ОПЕРШИСЬ НА ДIВОЧЕЄ ПЛЕЧЕ,
РЫДАЯ ПОБРЕЛИ ВДВОЕМ, НЕ ПРЯЧАСЬ,
ШУКАТИ СВIТ, ДЕ, ЯК РIКА, ТЕЧЕ
И ЛЬЕТСЯ ЧЕРЕЗ КРАЙ И ИХ УДАЧА.
ВОНИ МОЛИЛИ В БОГА ЛИШ ОДНЕ:
ЧТОБ, СКОЛЬКО НИ ОСТАЛОСЬ ИМ ИХ ПЕСНИ,
НЕХАЙ ВIН ДАЛI РАЗОМ ЇХ ВЕДЕ,
ПУСТЬ К ПРОПАСТИ,
НО ЛИШЬ БЫ ТОЛЬКО ВМЕСТЕ......



























Близко - далёко

- Ты видел когда-нибуд