Гербата

Чай із м’ятою і корицею. Весь час не вистачало якогось інгредієнту, щоб запарити.
То свіжої м’яти, бо сушена то не те. Палички кориці, бо мелена теж не те. То лимону, бо грейпфрути і апельсини можна було купити цього сезону значно дешевше…Бачу, як ти зморщуєш лоба. Як недоречний цей прояв хазяйновитості  зараз, коли мова не про ціни...Про тебе.  Про нас.
Дійсно, чому коли я мріяла, як сидітиму закутана у старий плед, що попри роки досі пахне шерстю на старій веранді у старому фотелі (геть подряпаному котом) але про те знаю лише я і кіт, бо моє єдине рукоділля у житті ці чохли на цих кріслах. Чому коли я лише мріяла про те, як сидітиму на веранді сама з колінками притиснутими до підборіддя, дивитимусь на море, на сонце, що сідає, я відчувала, як у мене входить тепла рідина, я відчувала кислуватий пряний смак, бачила золотавий колір, думала про тебе? Я мріяла у своїй мрії про тебе. Я думала, що я буду розслаблена у медитативному спогляданні. Дихатиму повільно, і усе моє тіло буде розширюватись, випромінюючи прану. А легенький бриз і запах водорості буде входити у мене. Але зараз чашка стоїть на столі, перед ноутбуком, про чай нагадує лише жовта шкоринка. Я випила його як завжди на ходу…І мені стискається горло, коли я думаю про тебе…
Мені хотілось написати щось приємне для тебе, імітуючи твоє письмо, наче НЛП. І все ж, я це я. І вперше слово «фотель» я прочитала у неї, до якої я тебе ревную.
Я могла б стати крижаною королевою, як вона, якщо тобі такі більше подобаються…Але ні. Я не можу.
Завжди любляча тебе, Герда.