Бiль

Хоч раз, ви сумували за собою?
Людиною, що були ви колись
За правдою, і тою боротьбою
І мріями, що вперто не збулись

А я сумую. Сумую навіть зараз
Та справжнього мене вже не знайти
В життя моє пожежа увірвалась
Й вирують у вогні мої чорти

Все дужче сумувати набридає
Живемо ми на жаль лише вперед
Дорога, що назад лиш заростає
Не хочу я щоб дьогтем пився мед

Я не хочу в кандалах жити
Хай з золота пороблені вони
Самим собою хочу просто бути
Не хочу бути тінню від стіни

Я не бажаю похмурих усмішок
Не страшний грім від прози, що пишу
Страшніше коли сам ти йдеш в затишок
І все життя сидиш, і треш іржу

Не знаю, але видно так потрібно
Старі і вже затерті мої дні
Стараюсь від іржі відтерти світло
Набридло... якщо чесно, це мені...

Від ворогів я сльози не ховаю
Ще кріпкій корабель мого життя
Ще швидко всі я шторми подолаю
Ще бачу певний курс у майбуття

Не хочеться бачити зраду
В ній брудом в артеріях цвіль
Хай краще вже гірка, та правда
Ніж крихта, що викличе біль