*** (Ліна Костенко, http://vk.com/l.v.kostenko)
За гріх щасливості в неслушний час
належиться покута і покара.
Над віражами карколомних трас
я тільки жінка з крилами Ікара.
Розтане віск – я в море упаду
і захлинуся морем, як тобою.
Ції жаги некликану біду
лише твоєю ніжністю загою.
Стоять в шибках осінні вітражі.
Забути все. Піти – не озирнутись.
Ти здатен на смертельні віражі.
Ми не могли у світі розминутись.
© Ліна Костенко, 1965 р.
*** (вольный перевод П.Голубкова)
За счастья грех в неподходящий час
Судились покаяние и кара.
Над виражами сумасшедших трасс
Я женщина лишь с крыльями Икара.
Растает воск - я в море упаду
И захлебнусь тем морем, как тобою.
И жажды той незванную беду
Лишь нежностью твоею успокою.
Осенние на окнах витражи.
Забыть бы всё. Уйти - не оглянуться.
Смертельные ты делал виражи.
Мы не могли в том мире разминуться.
За счастья грех в неподходящий час перевод с украи
© Copyright: Петр Голубков, 2016
Свидетельство о публикации №116032004184
Свидетельство о публикации №116032004184
Рецензии