Легенда о сон-траве 2

Легенда про сон-траву

(слов'янська)

Оця історія прадавня
У часі дивом збереглася -
Про те, як дівчина прегарна
У ліс по квіти подалася.

Схотіла пролісків нарвати,
З усіх - найдужче їх любила...
В букет набрала вже багато,
Та хоче ще дівчина мила.

Ійшла й наспівувала тихо...
Та бідна дівчина й не знала,
Що вже її чатує лихо -
Лісовикові в око впала!

У хащі став її плутАти,
КвіткИ що далі - то гарніше...
Так і зайшла, куди - не знати,
Зачудувалася й не здише!

Бо ось галява перед нею
І величезні сосни  збоку...
А далі - урвище та скеля
І прямовисна і висока!

Впустила проліски небога
І відсахнулася від кручі...
Втекти назад уже незмога -
Чагарники зросли колючі!

Жахнулась дівка - заблукала!
І зрозуміти все не може,
Як на галявину попала...
Аж раптом парубок прегожий

Вмить на галявині з'явився
І усміхнувся до дівчИни...
(Це ж Лісовик перетворився,
І отакої взяв личини!)

Та й каже: - Ясочко, не бійся,
Бо зла тобі я не бажаю!
Увесь цей ліс - моє обійстя...
Тебе в дружини я жадаю!

Бо цар я лісу й повелитель,
Мені підвладне все усюди...
Рослин і звірів я правитель,
І птАхів теж... Так вічно буде!

То будь дружиною, бажана,
Тобі до ніг - усе, що маю! -
Але дівчИна: - Ні, не стану
Я Лісовичкою у гаю! -

Сахнувся, ніби від удару,
Дух Лісовий! І скочив слідом,
Перетворився на почвару,
Стаючи знов старезним дідом.

Схопив дівчИну, обіймає,
Себе не тямлячи від злості...
І порятунку вже немає
І тіло їй німіє в млості.

Ось, з переляку, що є сили,
Вона ударила потвору!
Та як втекти дівчИні милій
Подалі з цього лісу-бору?

Почувся тріск - немов би гілка
Суха зламалася... І долі
Дух Лісовий упав і гірко
Прошепотів: - Корися долі! -

І дідугана корчить люто...
А дівка й кроку не ступає,
Стоїть на місці, як прикута
І втома очі застилає.

Ось підкосилися їй ноги -
На землю дІвчина упала...
Вже ні на що не має змоги
І дивним сном вона заспала.

Зусіль покрилася блакиттю,
З небес веснЯних, мов хмарина...
І, на очах розставши, миттю
Вже зникла дІвчина безвинна.

На тому ж місці проростала
Пухнаста квіточка премила...
Під сонцем ніжитися стала,
Голівку низько нахилила.

І сон-травою називати
Всі стали квіточку тендітну...
Хай збігло вже віків багато,
Вона, пухнаста й досі квітне!
   20.11.2012г.

- - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:

Легенда о сон-траве

Эта история прадавняя
Во времени чудом сбереглась -
О том, как девушка-красавица
В лес за цветами отправилась.

Захотела пролесок нарвать,
Из всех - больше всего любила...
В букет набрала уже много,
Да хочет ещё девушка милая.

Шла и напевала тихо...
Но бедная девушка и не знала,
Что её уже ждёт беда -
Леший положил на неё глаз!

В чаще стал её путать,
Цветы, чем дальше - тем красивей...
Так и зашла неизвестно куда,
Изумилась и дыхание затаила!

Ведь вот поляна перед нею
И огромные сосны вокруг...
А дальше - обрыв да скала,
И отвесная и высокая!

Уронила пролески милая
И отшатнулась от кручи...
Убежать назад нет возможности -
Кустарник вырос колючий!

Ужаснулась девушка - заблудилась!
И понять всё не может,
Как на поляну попала...
Как вдруг парень пригожий

Вмиг на поляне появился
И улыбнулся девушке...
(Это же Леший превратился
И принял такую личину!)

Да и говорит: - Солнышко, не бойся,
Ведь зла тебе я не желаю!
Весь этот лес - моё хозяйство...
Тебя в жёны я жажду! -

Ведь царь я леса и повелитель,
Мне подвластно всё и везде...
Растений и зверей я правитель,
И птиц тоже... Так вечно будет!

Так будь женою, желанная,
Тебе к ногам - всё, что имею! -
Но девушка: - Нет, не стану
Я Лешачихой в лесу!

Отшатнулся, будто от удара,
Дух Лесной! И метнулся следом,
Превратился в уродину,
Став снова старющим дедом.

Схватил девушку, обнимает,
Себя не помня от злости...
И спасения уже нет,
И тело немеет от дурноты.

Вот, от перепуга, что есть силы,
Она ударила чудище!
Но как сбежать девушке милой
Подальше из этого леса-бора?

Послышался треск - как будто ветка
Сухая сломалась... И на землю
Дух Лесной упал и горько
Прошептал: - Корись судьбе! -

И дедугана корчит люто...
А девушка и шагу не ступит,
Стоит на месте, как прикована
И усталость глаза застилает.

Вот подкосились у неё ноги -
На землю девушка упала...
Уже ни на что нет сил
И дивным сном она уснула.

Со всех сторон покрылась голубизной,
С небес весенних, будто облачко...
И, на глазах растаяв, мигом
Уже исчезла девушка безвинная.

На том же месте прорастал
Пушистый цветок премилый...
Под солнцем нежиться стал,
Головку низко наклонил.

И сон-травою называть
Все стали цветочек нежный...
Пусть миновало уже веков много,
Он, пушистый, и до сих пор цветёт!