коли нам здавалось, що це лиш природа,
усі ми знаходили радість у інших
дерева в нас пишуть незаймані коди.
якщо ти загубиш мене серед тиші,
знайди мене в мороці, у потоках
і навіть коли блакитніють тумани
шукай по навіть не пройдених кроках
і переступи через зраду й обмани
а я почекаю тебе скільки треба
я змовчу, ковтну і просто забуду
тепер ти нагальна моя потреба
я переживу це немов простуду.
я буду жити у тебе під шкірою,
буду деревом там проростати.
поки не впаду над твоєю прірвою —
ти будеш мене пам’ятати
дерева в нас
© Copyright: Ковальски Мила, 2016
Свидетельство о публикации №116031900172
Свидетельство о публикации №116031900172
Рецензии