Василь Симоненко Любовь...

Любовь - и праздники, и будни.
Есть в ней и радость, и печаль.
Жизнь - не мольберт и не этюдник.
Любовь хрупка, как и хрусталь.

В моей любви по-всякому бывало:
Заря темнела, свет мне был не мил,
Сомнений кипа мне покоя не давала
И лишь любовь подбрасывала сил.

Мечтаю я, чтоб рваных туч обрывки
Нам не посмели солнышка затмить,
Любви настолько ценность многолика -
Она обиду сможет победить.

Хочу, чтобы в душе она светила,
Преображала её вновь и вновь,
И пусть в родной язык её проникнет сила,
Той ненаглядной, чудной и невинной,
  того благоволенья, под названием любовь



Василь Симоненко

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я  без тебе не можу жить!..