Загуска у пахощах садок,
У казкові втрапивши обійми -
Забуяв розквітнувши бузок,
До землі торкаючись коліньми.
Від дерев, високих і струнких,
Звісно, виростає значно нижчим,
Але він пройшов через віки
І піднісся зросту свого вище.
Хай примхують модами часи,
Суть свою міняючи на інше,
Повінню бузкової краси
Завжди прикрашали мить освідчень.
І коли, нарешті, визрів строк,
Лицар завмирав коліноклонно...
Чули ті слова Вона й бузок,
На правах повірника законно.
Він завжди альтанки обступав
Живоплотом, вірним і духмяним,
Солов`їний щебіт дарував
У часи побачення коханим.
Виростає кущ завжди низьким -
Та не цим потрібно перейматись:
Вічним, до духовного близьким -
Треба не за зовнішнє кохати!
Загуска у пахощах садок,
У казкові втрапивши обійми -
Забуя, розквітнувши бузок,
До землі торкаючись коліньми.
Бузок
© Copyright: Олег Дука, 2016
Свидетельство о публикации №116031807163
Свидетельство о публикации №116031807163
Рецензии