Магiя -Сiтi-

Хтось рибу ловить, хтось птахів.
А я ловлю в нейронні сіті себе та світ,
який мене, здається, не ловив.
І чи когось він справді ловить?
Мені здається то не світ,
а лиш його відбитки
в ментальних наших дзеркалах, у снах,
у мареннях з відкритими очима
на нас, нещасних пілігримів,
ведуть ці безкінечні лови.

І скільки ще полови, трухи і пилу
нам треба вибить з голови і серця,
щоб зрозуміти, що озерце
любові треба розчищати від куширів і мулу.
Будити волю вже в кінець заснулу.
Сміятись, плакати і цілувати зерна жита,
що сиплеться у пригоршні, кишені та за комір.

-- Якою мірою ти відміряєш щастя жити?
-- Хіба живу? Хіба я щастя бачив?
-- То що у мандрах робиш?
-- Тікаю.
-- Від кого?
-- Від себе і любові.
-- Що страшно?
-- Дуже. Давно б наклав на себе руки.
-- Чому ж ти того не зробив?
-- Неестетично.

О як оркестр зіграв! З яким натхненням! Цей дириґент справдешній маг.
А ця скрипалька -- чарівниця.
Вібрує зал і слухачі після останнього акорду.

Усі ми -- діти: сміхачі та плакси,
письменники і читачі страшних історій.
Живемо в серіалах, які самі щодня і пишем, і знімаєм.

Сьогодні буде новий рік.
Так, вісімнадцятого в п'ятницю, о сьомій тридцять.
На Юрковиці будемо стрічати.
Візьміть шампану з шоколадом.
І не забудьте сірників.
Про дрова я подбаю...