258. Василь Стус. Вечерний сон. Воспоминанья. Дожд

Вечерний сон. Воспоминанья. Дождь
колышет куст расцветшего жасмина
бездомный ветер. Спи, малышка сын мой,
спи, мой сынок, спи, кроха, если хочешь.
Нет с нами нашей мамочки давно –
домой спешила, где-то задержалась.
Дождь на дворе и льет как из ведра.
Заснешь – и слышишь, как стучит в окно.
И кажется, вот кто-то у ворот,
попросится ненастье переждать.
Ты ж, сынку, спи и не пытай про мать
и больше не загадывай вперед,
ведь от минуты до минуты вечность,
минута на минуте не стоит.
Пускай, сынок, тебе во сне хоть
привидится тот долгожданный миг.


Вечірній сон. І спогади. І дощ
колише цвіт розпуклого ясмину.
Бездомний вітер. Спи, маленький сину,
спи, сину мій маленький, коли хоч.
Немає мами нашої давно —
вертала, поспішала, забарилась.
Надворі дощ і ллє як із барила.
Заснеш — і чуєш: торготить вікно.
Здається, хтось підійде до дверей,
проситиме негоду переждати.
Ти ж, синку, спи, і не питай про матір,
і більше не загадуй наперед,
бо не стоїть хвилина на хвилині,
хвилина на хвилині не стоїть.
Нехай тобі бодай у сновидінні
появиться очікувана мить.