Р. Коляда фортепiано, I. Ворошилюк скрипка, Вечiр

Р. Коляда (фортепіано),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

1.
Віддаляється зайве від Суті…
Марнота опадає у пил…
Світ спромігся нечутно заснути…
Думка звуком пірнає в папір…

Віддаляється гамірне дійство
Від Основи і серцебиття…
Перебите на порох блюзнірство
Не сягає глибин небуття…

Віддаляється від заскорузлих,
Зачерствілих від бруду оман,
Ціле… Кришаться Долі на друзки –
То Життя переходить за Грань…



Р. Коляда (фортепіано),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

2.
Перемовини Тиші і Тиші…
Снить далеке крізь простір Єства,
То – безгрішне, так само, як грішне,
Поринає Життям в забуття…

Перемовини серця і серця…
Незрадливість бринить відчуттям…
І безгрішність – убранство потерте,
Віддається далеким вітрам…

Перемовини сили і сили…
Крізь мовчання далеке звучить…
Без гріха – Небо, Янгольські крила,
Тиша в серці і Радісна мить…



І. Ворошилюк (скрипка),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

3.
Драма… Знову малюється драма…
Гнів… Падіння… Образи і біль…
Без дощу недолюблена хмара
В Небі… Сонце бажає прозрінь…

Драма знову вистукує в скронях,
Кровоточить з загоєних ран…
Потримайте Любов у долонях…
Долучіться Небесних вистав…

Драма знову вимучує мозок…
Щем… Неспокій… Тривоги… Жалі…
Неспроможний до Радості, розум
Множить драму в Земному Єстві…

Драма знову приборкує простір…
Прапорами матляється час…
Крізь Небесне дарується Спокій,
Щоб Любові Вогонь не загас…



Р. Коляда (фортепіано), І. Ворошилюк (скрипка),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

4.
Вишиває на струнах глибинність…
В високості просвічує синь…
Невагомість… Пробудження… Плинність
На теренах пожовклих світлин…

Розмальована мріями Радість…
Сяйво грає в повітрі, в очах…
У Землі і у Неба принади,
Що сміються у скрипках й смичках…

Звуки тануть… Лишається Світло
На волоссі, на віях, руках…
Відбувається Музика-дійство
У Душі, що злітає, мов птах…



Р. Коляда (фортепіано), І. Ворошилюк (скрипка),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

5.
Вокзал… Причал… Автобусна зупинка…
І зустрічі, як проводи Життя…
Пронизлива прозорістю сльозинка…
І звуки, що зливаються в слова…

Віддалення…Наближення… Дороги…
Свої… Чужі… То мрії… То думки…
Покраяні минулим застороги…
І хвилі, що єднають береги…

Продовження… Завершення… Початок…
Невідворотність зібрана в одне…
Померлий сон… Немає змоги спати…
Майбутнє тане… Тут і зараз є…



Р. Коляда (фортепіано),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

6.
Чи можуть Душі говорити?
Чи може Сонце усміхатись?
Чи варто в старості старіти?
Чи варто Тиші віддаватись?

Чи може Світло розділити?
Чи може Небо об’єднати?
Чи варто полум’ям горіти?
Чи варто масло підливати?

Чи може простір не відкритись?
Чи може серце промовчати?
Чи варто в темряві світитись?
Чи варто Землю засівати?



Р. Коляда (фортепіано),
"Вечір прощення", Квартирник при свічках
на бульварі Дружби Народів

7.
Потяглися нитки Долі
З серця в серце через ніч…
Ані храми, ні престоли –
Сили Світла пліч-о-пліч…

Місто світить крізь тумани –
Бані, золото, хрести…
Тиша б’ється дзвонарями…
Хто ж ті браві дзвонарі?

Тиша б’ється на шматочки,
Кожен розміром у мить…
Тиша п’ється, як ковточки…
Тиша просить «возлюбить»…

Місто Долі: серце, храми,
На бруківці – кров буття…
Над німими дзвонарями
Тиша множить відчуття…

12.03.2016