Повернiть надiю!

Поверніть надію!

Не жінку, лишень, мужню, - вкрали в нас - Надію!
І не «бандери», а «цинічні» супостати…  й, - в каземати.
В біді пізналися всі «любі друзі»… баласт впаде… Радію,
Що є ще Віра та Любов! Але Надію нам потрібно повертати!

Всім лю’дом! Ми ж -  народ! Країна наша – Україна!
Нам єдністю прогнати страх потрібно, зазирнувши сміло в вічі
У своє серце,  де спить росток. Погляньте – навкруги руїна…
«Героям – Слава!»  - по перемозі, - крикнемо ми втричі…

Останньою вмирає, лиш, - надія! Та, Вона першою пішла у бій!
У лігво… з гордо піднятим, вкраїнським, незалежним духом.
Усмішка та така… - Джоконда з Лувру, із портрету, заздрить їй,
А президент щось кату,видно, обіцяв… за полонених: не веде і вухом! 

Потрібно бити у набат! Щоб знали на планеті: зло міцніє та зростає!
Ставати дружньо тісними рядами: «Ми – за мир!» Це наша мрія!
Небесна сотня. Тисячі полеглих у боях, - за нами з неба споглядають…
Для наших діточок, для всіх нащадків, браття, - повернім Надію!

Поет ХХ сторіччя. 13 березня 2016 р. с. Торгановичі.