256. Василь Стус. Там тихо. Тихо там. Черно и сухо

Михайлине К.
Там тихо. Тихо там. Черно и сухо
и нарезают голуби круги.
Невольно начинаешь ворожить,
как ночь по горло сумраком окутает.
И кажется: проворные сивиллы
перед тобою жребий мечут твой.
В квадратах жертв – прописана тоской -
всекротость/покорность, что почти неодолима.
Уснуло зеркало. Уснула в нем свеча,
распластанною бабочкой, акантом.
В его ладони – боль твоя – брильянтом.
Ослеплым оком хлопает отчаянье.
Стой. Не стирай с зерцала пыль и прах.
Все это – страх, твой страх, твой страх, твой страх…
               

Михайлині К.

Там тиша. Тиша там. Суха і чорна
і крешуть кола сиві голуби.
Тож як не вдатися до ворожби,
як ніч по горло мороком огорне?
І видається: віщуни проворні
перед тобою мечуть жереби.
В квадратах жертв – чистописом журби –
усепокора, майже невідпорна.
Свічадо спить. У ньому спить свіча,
розплатана метеликом, акантом.
В щопті аканту – біль твій – діямантом.
Сліпучим оком глипає одчай.
Стань. Не стирай з свічаддя порохи –
то все – твої страхи, страхи, страхи…