От одиночества, от ожиданья,
Сдаётся мне/мне кажется, я скоро засвечусь.
Жду день за днем, да, видно, не дождусь
Блаженного всеобщего братанья
Житья и смерти, счастья и беды,
Разлук и встречи, темноты и света.
Так вышепчи же жадно, как молитву,
Утраченного прошлого следы,
Чтоб давнее казалось тихим сном,
Дрожащим светом вечного желанья.
Безбрежные торосы ожиданья
Громадятся, как скирды, за окном.
Від самоти і довгого чекання
я вже, здається, скоро посвічусь.
Жду день при дні, та, мабуть, не діждусь
благословенного всепереймання
життя і смерти, щастя і біди,
розлуки й зустрічі, пітьми і світла.
Тож вишепочи спрагло, як молитву,
перейдені і втрачені сліди,
щоб видалося давнє тихим сном
і мерехтінням вічного жадання.
Тороси безберегого чекання
громадяться, як скирти, за вікном.
248. Василь Стус. От одиночества, от ожиданья...
© Copyright: Алёна Агатова, 2016
Свидетельство о публикации №116031000947
Свидетельство о публикации №116031000947
Рецензии