до Шевченка

Великий ковалю народного духу,
Ти шлях до свободи всім нам торував,
Був голосом патріотичного руху –
За це все життя ти нестерпно страждав.

Ти мовчки терпів суміш лиха і болю
За мрію про вільну країну свою,
І мав лиш єдину могутнюю зброю,
Якою ти бивсь у нерівнім бою.

Тебе відправляли в далекі заслання
Всі ті, хто боялися слова твого,
І в тюрми тебе запроторили зрання
В надії позбутися страху свого.

Там тіло ятрили жорстокі тортури,
А вірші, як сльози, від болю лились,
Які не здолали високії мури,
Вони й відлетіли птахами у вись.

І там, де лунали крилатії вірші,
Народу серця вмить займались вогнем.
Та сили ворожі були значно більші
І полум’я гасло, немов під дощем.

Та ти не здавався, і знову послання
Летіло з вітрами в країну твою,
Але не судилося навіть в останнє
Побачити вільною матір свою.

Із сумом навіки зімкнулися вії.
Та досить від туги й печалі страждать!
Дивись, й після смерті збуваються мрії,
Якщо все життя і всім серцем бажать.