Алебастрова форма любові
Віділлє скільки треба сердець,
що втікають від себе від фобій
У світ заочі лиш навпростець.
Потечуть алебастрові ріки,
застигаючи в світле желе
аж до хмар добра того без ліку
кожен сам собі кошик напхне.
І у кошику в світленькій торбі,
я несу цілу купу сердець.
І відчуваюсь щасливою мовби,
наче щастя відміряно десь.
Розмалю сердечки як схочу,
те акрилом порозовлю,
там віночок, чи завиточок,
та якесь розіб’ю, загублю.
Алебастрове серце у друзки,
що ж із воску собі віділлю,
розіб’ється, тепер вже зуськи
я його при свічках розтоплю.
Тож сердець усе менше і менше.
Вже в торбинці видніється дно.
А торбинка все легша і легша.
Безсердечна вже певно давно.
Алебастрова форма любов
© Copyright: Наталия Кадин-Фесенюк, 2016
Свидетельство о публикации №116030906724
Свидетельство о публикации №116030906724
Рецензии