Буднi

Скуповуючи дріб дощу. Хрестики зірок тонуть в ранковому світлі.
Лукаво перебігає дорогу ранок, і сонце витирає лоб намоклий
рукавом. Безвість сновидінь зливається з нічним туманом.
Теплий вітер вже дивиться в літо. Безупинно біжать мої дні,
які тримаю в пригоршнях затрималої печалi. Не знаю,
радіти або засмучуватися. Якщо б я могла зупинити час
і залишитися наодинці зі своїм болем... В проекціях днів метаморфози
любові і печалі: фабула творення і руйнування. Головна вершина,
що ти є і глибока прірва, коли вже не побачиш рідного особи,
не почуєш знайомого голосу. Тумани несказаних слів застрягли
у черепі часу. І тільки незабудки знову нагадають мені про тебе.

Наталья Беляева Ерух
Будни

Скупая дробь дождя. Крестики звёзд тонут в утреннем свете.
Лукаво перебегает дорогу утро, и солнце вытирает намокший лоб
рукавом. Безвестность сновидений сливается с ночным туманом.
Тёплый  ветер уже смотрит в лето. Безостановочно бегут мои дни,
которые держу в пригоршнях задержавшейся печали. Не знаю,
радоваться им или огорчаться. Если б я могла остановить время
и остаться наедине со своей болью... В проекциях дней метаморфозы
любви и печали: фабула созидания и разрушения. Самая главная вершина,
что ты есть и глубокая пропасть, когда уже не увидишь родного лица,
не услышишь знакомого голоса. Туманы несказанных слов застряли
в черепе времени. И только незабудки снова напомнят мне о тебе.