240. Василь Стус. Кладет уж вечер тени косо...

Кладет уж вечер тени косо,
За горизонт спешит курай,
И даль пахнула сенокосом,
И дальний пахнет отчий край.
И пахнет солнцем бела стежка,
Медвяно пахнет сон лугов,
И пахнет юностью мережка
Червоно-черных рукавов.
Все пахнет комната духами
Твоими. Только ночь всегда
Стоит под белыми вратами.
И в голос голосит Беда.
Муругий конь заржет под утро,
Голодный в небо взвоет волк,
А ты по тесным коридорам
Предчувствия проносишь шелк.
А каблуки стучат так часто,
И сердце бухает в груди.
И вот - точить довольно лясы.
И в гневе пьяно кровь кипит.




Вже вечір тіні склав у стоси,
за обрій котиться курай,
і дальні пахнуть сінокоси,
і дальній пахне рідний край.
Ще пахне сонцем біла стежка,
медами пахне сон лугів,
і пахне юністю мережка
червоно-чорних поликів.
Кімната пахне ще духами
твоїми. Але ніч руда
уже чатує біля брами.
Голосить голосна Біда.
Муругий кінь іржить на зорі,
в голодні висі виє вовк,
а ти в тісному коридорі
проносиш начування шовк.
Так часто цокотять обцаси,
так часто серце стугонить.
І — закінчились баляндраси.
І в гніві кров хмільна кипить.