Андрий Любка. Ну, как всегда

                Андрий Любка.


               НУ, КАК ВСЕГДА.


           Глеб Ходорковский - перевод.

           Ну, как всегда:
           в четыре утра прихожу в себя
           в стриптиз-клубе, передо мною виски со льдом,
           сигареты (я снова курю?) и Агнешка
           странно, но не помню как я сюда попал.
          (последнее, что я помню - мексиканский бар, нас шестеро,
           мы песню поём про дуб) но я помню её название.   
           Ну и как всегда,развлекаясь беседуем.
           Я, например, говорю, что никогда не ходил в стриптиз-клубы
           с девушкой, это было бы интересно.Она
           отвечает: к нам часто приходят парами, но
           ничего в этом нет особенного, потом она просит почитать ей стихи
          (а откуда знает она про стихи?)и потом говорит,что ей нравится
           украинский язык.
           я долго думаю,
           что бы спросить у неё небанально
           и спрашиваю, наконец:
           как это - быть стриптизёркой?И она отвечает,
           что все у неё спрашивают про это
           Знаешь -
           я ей говорю -
           мой издатель, когда я прислал ему рукопись сборника,
           написал мне: "слушай, там всё у тебя про алкоголь и про женщин,
           что так быть и должно?" Хэ,я не знаю,как быть должно, просто так есть.







          Ну і як завжди 

Ну і як завжди:

о четвертій ранку приходжу до тями

в стриптиз-клубі, переді мною віскі з льодом,

сигарети (я знову курю?) й Аґнєшка.

Дивно, я не пам’ятаю як сюди потрапив

(останні спогади – мексиканський бар, нас шестеро,

співаємо пісню про дуба), але пам’ятаю як її звати.

Ну і як завжди: бавимося розмовою.

Я, наприклад, кажу, що ніколи не ходив у стриптиз-клуби

з дівчиною, мало би бути цікаво. Вона

відповідає: часто до нас так приходять, парами, але

нічого особливого, потім просить прочитати їй якийсь вірш

(звідки вона знає про вірші?), каже, що українська мова

їй подобається.

Я довго міркую  що б такого небанального в неї спитати

і врешті питаю

як це - бути стриптизеркою? Аґнєшка каже,

що всі її про це питають.

Знаєш –

кажу до неї –

мій видавець, коли я вислав до нього рукопис збірки,

відписав: «слухай, там все про жінок і алкоголь, так

і має бути»? Хз, я не знаю як має бути, але так просто є.

Мабуть, я здаюся їй нудним.

Як буде називатися твоя наступна книжка? – питає вона,

і я нарешті відводжу погляд з її грудей.

«Сорок доларів плюс чайові» -

відповідаю.

А якщо б я тебе поцілувала, ти б назвав книжку «Аґнєшка»?

Я прицмокую і

погоджуюся.

Аґнєшці смішно, каже:

всі ви однакові, от ти б назвав книжку «Аґнєшка»,

а мене ж насправді не Аґнєшка звати.

Я жартую, що обкладинкою була б перша сторінка її

паспорта. Жарт виявився не таким вже й смішним –

до того ж п’яний я погано говорю іноземними мовами.

Ну і як завжди: вона розповідає

про Кубу, охоронця, який на роботу приносить суп

в банці, про манікюр, який доводиться робити двічі на тиждень,

про ще щось,

про свій відпочинок у Чехії, про ще щось і

ще щось.

Я киваю головою і розглядаю

її груди.

Вона розповідає про ще щось і ще

щось, словом, як завжди.

Виходжу у холодний весняний ранок:

їздять автобуси, відчиняються магазини, я викидаю пачку

цигарок у смітник, бо знову не курю,

ну і як зажди: я хочу спати, але ще більше хочу їсти,

купую хот-дог на розі, сідаю в таксі,

на радіохвилі –

реклама прального порошку.