Самотностi не покохаю, або Втрата
бо долу – покотиться дощик...
Переповнює горе –
воно мені душу сполоще.
Без любові – як в комі.
Самотності – не покохаю.
Не зізнаюсь нікому,
чому в мене погляд блукає.
Не промовлю неправди,
а правду казати не хочу.
Усміхнуся, як завжди,
скажу: «Щось потрапило в очі...».
Свидетельство о публикации №116030501457
Самотності - не покохаю.
Почуття ці до болю знайомі,
Я Вам від душі співчуваю.
Зрозуміло, багато уже пережито,
І прочитано й безліч сторінок закрито.
Я себе тут у Вашому вірші пізнала,
Як душа моя тихо від втрати стонала.
Дуже рада нашому творчому знайомству.
Лю Нели 20.03.2016 01:29 Заявить о нарушении
І коли є можливість самовираження у моменти гіркі чи в моменти польоту, це звільнює Душу або наповнює її радістю.
... И слышу своим сердцем, глубиной,
Осознаю душой своё задание
И с честью принимаю путь земной.
Лю Нели 20.03.2016 10:11 Заявить о нарушении
ОТТЕПЕЛЬ
Нахмуренное,
с прозеленью,
небо,
Во мгле, как декорации, дома,
Асфальт и воздух
Пахнут мокрым снегом,
И веет мокрым холодом зима.
Я чувствую себя больным и старым,
И что за дело мне до разных там
Гуляющих всю ночь по тротуарам
Мне незнакомых девушек и дам!
Вот так же было холодно и сыро,
Сквозил в проулках ветер и рассвет,
Когда она задумчиво спросила:
— Наверное, гордишься, что поэт? —
Наивная! Ей было не представить,
Что не себя, ее хотел прославить,
Что мне для счастья
Надо лишь иметь
То, что меня заставило запеть!
И будет вечно веять той зимою,
Как повторяться будет средь зимы
И эта ночь со слякотью и тьмою,
И горький запах слякоти и тьмы...
(Май 1962)
Миклош Форма 20.03.2016 15:01 Заявить о нарушении