Васыль Стус. О Боже мой...

                ***
О Боже мій! Така мені печаль
і самота моя - така безмежна!
Нема - Вітчизни! Око обережно
обмацує дорогу між проваль.
Ото - мій шлях: повернення чи - ні...
Ото мій шлях: світ-за-очі. Єдине.
Прости мені, кохана Батьківщино.
О матере, не прокляни мене!
Я - геть подався. Шалом. Навмання.
Я геть подався, стомлений од люті.
Рожеві сопки кригою окуті,
а понад ними - чорне вороння.
І сліпне вечір. Контур гір - немов
з картону вирізаний - для декору.
І вся тобі дорога - вниз чи вгору.
Пішов туди. Пішов туди. Пішов!


                ***
О Боже мой! Печаль от стольких бед,
и самота моя - так безгранична!
Отчизны - нет! И глазу непривычно
ощупывать дорогу между бездн.
И то - мой путь: вернусь я или - не...
И то -  мой путь: куда погонит ветер.
Не прокляни меня, родная матерь.
Прости, Отчизна: видишь, горе мне.
Я - в мир подался. Где моё жильё?
Я так устал от яростного слова.
Краснеют сопки в ледяных оковах,
и чёрное над ними вороньё.
И слепнет вечер. Контур гор - узор
картонный, вырезанный для декора.
И вся тебе дорога - по угорам.
Пошёл туда. Пошёл туда. Анкор!