236. Василь Стус. И ночь ночей, и стоны паровозов

И ночь ночей, и стоны паровозов,
Их мой опережает сердца крик.
Как ты привык, в глаза вогнавши слезы,
Наведываться на родной порог.
В груди так больно – не передохну.
Печет печаль моих родных батьков.
Дай, Боже, силы – перемочь разлуку,
Об стены не отбивши кулаков.
О, ночь ночей, как паровоз вздыхает,
Ни на минуту не забыться сном.
Слабеет свет, планету в дрожь кидает,
И Мефистофель крадется тайком.


І ніч ночей, і стогін паровозів,
котрим грудний мій передує крик.
О як ти звик, ввігнавши в очі сльози,
на рідний навертатися поріг.
Грудних бентег — ані передихнути,
зажеврів жаль моїх старих батьків.
Дай, Боже, сили — віддаль перебути,
об мури не оббивши кулаків.
Ця ніч ночей, як паровоз зітхає,
ані в одному оці сну нема.
Маліє світ, планета сновигає,
і бродить Мефістофель крадькома.


Рецензии