Розсипались зорі, як перла з намиста у панни,
І місяць між ними царевичем сяє,
В ярах залягли кошлаті, мов звірі, тумани,
А соловей серенаду коханій співає.
Троянд кущ червоний напоїть повітря
Своїм солодким, п’янким ароматом,
У сутінках важко помітити вістря,
Що руку і серце можуть шпигати.
Вітер-бешкетник притих. Тільки зітхає,
Подихом свіжим ледве дерева колише,
Що за печаль його думи займає?
А може, він просто закоханий в тишу?
Не спиться мені. Не можу очі зімкнути –
Мене ця краса зачарувала,
Ніколи її не зможу забути.
Цю ніч, наче скарб, я в серце собі заховала.
***
© Copyright: Виктория Подолянчук, 2016
Свидетельство о публикации №116030409326
Свидетельство о публикации №116030409326
Рецензии