227. Та чи можна в майбутн вiддати...
те жадання вiд бiлих беріз?
Там в дитинствi згорьована мати,
там i батько стомився чекати
на отой зачаклований лiс.
В ньому каятись серцем не треба
i не надто людськiї потреби,
бо сьогоднi iзнов, як колись.
Може доля i справдi строката,
але Боговi Боже вiддати...
I дерева край бiлої хати
не сприймають той спомин без слiз.
Свидетельство о публикации №116030300517
В названии этого стихотворение небольшая опечатка - в конце слова будущее пропущена буква Е. Удачи Вам,Игорь.
Иван Ярославов 04.03.2017 15:23 Заявить о нарушении
Игорь Ярин 04.03.2017 15:49 Заявить о нарушении