Набридлий дощ лупцю зовнi стекла

Набридлий дощ лупцює зовні стекла,
Хоч вже про санки мріє дітвора…
Сей рік, зима  настала дуже тепла,
Але брудна,  безсніжна,  та сира.

Напевно, винуваті ми – обоє,
Ніяких виправдань я не приймав…
І в  нас тепер, в відносинах з тобою,
Стоїть така собі.,  тепла зима….
   
Життя не спише жодного рахунку,
Тай в нас  складається все по ціні:
Давно немає вже палких цілунків,
А так, живемо наче у вісні…..

Окремо в своїй спальні ти ночуєш,
Та я з-за того дуже й не пручавсь!
Давно не бачиш ти мене й не чуєш,
Та й я тебе не дуже помічав….

Я не скажу, що ти одна на світі,
Та не найкращим виявивсь і я!
Раніше певно здержували діти,
Коли ж пішли – скінчилася сім`я!

Вже пізно іншу долю обирати,
Долати у стосунках перемог…
Життя пройшло, вже й скоро помирати,
Та холодно з тобою нам удвох…
                20.12.2015 р.


Рецензии