Л i жко

На цьому ліжку старий Лоті вмирав довго. Знаний художник, він мав власну майстерню під самим дахом, велике коло шанувальників та учнів, а також дружину французького походження, яка народила Лоті двох синів. Дружину він обожнював і, наче Піросмані, дарував їй чорно – червоні троянди, написані масляними фарбами. Його шедеври збуджували уяву відомих митців, змушували критиків ніяковіти, а шанувальників – віддавати останні кошти, лише б торкнутись рами нової картини.

Він сам зробив це ліжко. Залізне дерево, поєднане з білою шкірою, чудові різні лев’ячі лапи, обережні, хвилеподібні підлокотники, оздоблені великими аквамаринами… він робив це ліжко для себе та привезеної з Ніци дружини. А заради ще більшої художньої цінності, Лоті прикрасив корпус зображеннями океанічних риб.
 
На цьому ліжку пройшло їхнє життя. Діти, перша сімейна натура, дивовижні сни, зліпки яких майстер перекладав на полотно… На цьому ліжку два роки тому померла Магда, а тепер помирав він, геніальний Посейдон, володар океану картин, фресок та напівфантастичних катранів у галереї Мехіко.

Сини  чергували цілодобово, поділивши між собою день і ніч. Вони молилися, міняли рушники та чекали, чекали, чекали… Молодший мав дружину при надії, і десь у глибині душі вірив, що його дитина побачить діда, і дід побачить онука… Проте, з кожною годиною, віра ставала тьмянішою.

***

Вона, ця істота без імені, мешкала у підвалі, наче велетенський щур. Жахливий персонаж, вже надто віддалено схожий на людину, на чоловіка, він щоночі вилазів зі свого схрону та рискався по околицях «свого» району. Дикий звір, який точно знав, що саме шукає – його здобиччю ставали п’яненькі перехожі та сіруваті контейнери, під зав’язку наповнені сміттям. Він трошки знався на всьому, а в сортуванні бакового змісту рівних цьому створінню не було.

Хижака боялись не тільки перехожі, а й поліція; оминаючи нічні закутки, охоронці права не могли інкримінувати йому жодного злочину. І, коли стали пропадати тварини, мешканці навколишніх будинків відразу запідозрили свого «сусіда».

Але, щоб краще зрозуміти цей надприродній страх, варто покревно роздивитись його історію. Народжений пияками, він ненавидів своїх батьків та одружився рано, лише б не жити з ними. А потім, за рік, він вбив свою молоду дружину і, відбувши 10 років за гратами, повернувся назад. Безхатько не побачив смерті своєї сім’ї, підпалу їхньої хібари, нічого не чув про видатного митця Лоті, котрий за цей час пережив свій розквіт. Мешканця міського підземелля можна було назвати справжнім інститутом гештальту.

***

Отож, у 4 годині ранку, 20 березня, художник помер. З його сивої голови впала кришталева корона, розлетілася на тисячі шматочків лише б ніхто більше не зміг її надягнути: вічний Посейдон відправився у царство свого брата Аїда.

Оповиті великим смутком, його сини попрощалися з тілом батька. Вони ще залишались у великій квартирі, завісили чорною тканиною люстера. А на 40 день, знявши всі завіси, вийняли з ліжка аквамарини та, по частинах, витягли на вулицю.

-Шкода якось… - молодший, тільки отримавший від лелеки крихітного посланника, тягнув шкіряну спинку, - файне ліжко.
-Так, так… але традиція.
-Можливо, якщо б ми винесли його після мами, тато прожив би довше?
-Не думаю. Вони були єдиним цілим, і таткова смерть… просто питання часу. Фізична смерть.

Ліжко, розділене по частинах, вони витягли на пустир, де стартувало місцеве звалище. Починались сутінки, і дрібний дощик, тож треба було поспішати.

***

… Він вийшов уночі та, вельми здивований, підійшов до новенької знахідки: насвистуючи веселу мелодію , бухнувся на каркас. У кишені бриньчала скляна пляшечка з ацетоном та трохи тиснула банка клею, замотана у поліетиленовий пакет. Розкинувшись на чудовому ліжку померлого Лоті, хижак відчув себе богом.