Звiльнена

Я вгору дивилась з балкону:
Там сонце за обрій сідає.
Я думала, небо бездонне,
Немов би кохання, безкрайнє.

Я думала, скоро світанок,
Та ніч вже триває роками.
І кожна з твоїх забаганок
Все збільшує відстань між нами.

     Я, мабуть, давно уже звільнена
     З посади твоєї супутниці.
     Та серце, на жаль, ще не зцілене,
     Воно ще без тебе загубиться.
     Ти, мабуть, давно проміняв мене
     На когось з багатішим досвідом,
     Допоки зі спокоєм вдаваним
     Чекаю на тебе удосвіта.

Ти збільшив на зустрічі мито,
Обмежив мене непомітно.
Я стукала в двері - закрито,
Хоч в вікнах не вимкнене світло.

Вже скоро душа охолоне,
І я прошепчу на прощання,
Що небо зовсім не бездонне,
Кохання, на жаль, не безкрайнє…

     Я, мабуть, давно уже звільнена
     З посади твоєї супутниці.
     Та серце ще навпіл розділене,
     Як рідне, до тебе все тулиться,
     Кровить, безпорадне, поранене,
     Твоїм обеззброєне пострілом,
     Бо ти вже давно проміняв мене
     На когось з багатішим досвідом...

Я, мабуть, давно уже звільнена...