Под ям 24. 01. 2015р. у Мар упол присвячу ться...

Ми, люди Донбасу…
Ми майже звикли до звуків
Арт обстрілів, присвистів «Градів»…
Як пісня підйомна звучать вони вдень,
Колискова – вночі…
Чому?!
Чому ми стали такі терплячі,
Покірні
Й такі мовчазні?
Мабуть несемо на душі непідйомний камінь-
Чорну вагу лихих для України часів…

24 січня над Маріуполем
120 снарядів «Граду»
Розрізали синю блакить на шматки…
І життя багатьох з нас розірвали
Як нитку на дві:
На після і до…

Охоплено «Східний»  димом
Пекельних згарищ:
Палають крамниці, машини, хати..
І газопровід палає…
З неба як змії звисають
Перебиті уламками електродроти…
Крізь їдку імлу
Люди щосили вдивляються,
Щоб зрозуміти, чи є хто живий?..
Свідомість вірити відмовляється,
Що це є реальність,
А не чорної ночі жахливі  сни…

Залізом скаженим посічено:
Стовпи, фасади, дахи…
Повилітали шибки…
Скалічені долі, розриті життєві шляхи…
Тварини контужені:
Собаки й коти 
Мандрують розгублені…
Земля під ногами горить…
На тротуарі дитяча колиска покинута
Колесами догори.
Це мати від смерті закрила дитя.
Скільки поранених? Скільки долей скалічених?
Скажіть: чи ж це не війна?!

Ми пам`ятаємо…
Хто матір, хто батька, хто доньку
Хто сина втратив тоді..
Де цілу родину зі світу звели…
Біда…
Скільки людей у той день
Відійшло в забуття…
Життя багатьох
Тим січнем розірвано
На два:
На після і до…
Чому?
Чому до нашої оселі
Одразу
Стільки смертей увійшло?!

Ми пам`ятаємо…
Спочивайте з миром
Всі ті для, кого тоді закінчилась війна…
В міцні обійми затисніть тих,
Кого все ж таки дочекалась весна,
Для кого сьогодні цінніше за все-
Людини життя…