Леся Украинка. Я видела, как ты...

Автор: Леся Украинка. Годы жизни: (13 (25).02.1871 – 19.07 (1.08).1913)

                Перевод  с украинского языка Инессы Соколовой
                (оригинал написан белым стихом)

* * *

Я видела, как ты к земле клонился,
Придавленный своим крестом тяжёлым.
Ты говорил,  что очень утомился,
Бороться надо ли?..   Устал. Зачем?
Что одинокий... нет уж больше силы…
А говорил так просто и спокойно.
Дрожал твой голос, словно в горле слёзы,
Но проблеском сухим светились очи.
Я, как всегда, стояла тихо рядом,
Решиться не могла взять за руку тебя,
К челу склониться, обменяться взглядом,
Боялась подвести. Глядела лишь скорбя,
Как ты слабел всё под своим крестом…
… И долго снова на тебя смотрела,
Тогда, когда с тобою расставалась.
Когда твой образ, что всего дороже,
Мне представлялся при бессонной ночи,
Был слышен голос: «Я устал… и это правда…»
И я брала тогда кусок бумаги белой,
Хотелось мне собрать скупые слёзы,
Что в голосе невидимо звучали.
Когда-то так,– в легенде говорится,–
Своим платком святая Вероника
Снять пот хотела, слёзы у Христа.
Но на холстине вместо слёз и пота
Нарисовался образ при венце терновом,
Того, кто пал в мученьях под крестом.
И каждый раз, когда я собирала слёзы
Твои, мой друг, на беленький листочек,
Я представляла чудо Вероники…


Оригинал

http://www.l-ukrainka.name/uk/Verses/Alone/JaBachyla.html

* * *

Я бачила, як ти хиливсь додолу,
Пригнічений своїм важким хрестом,
Ти говорив: «Я втомлений… так, справді…
Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо?
Я одинокий і… нема вже сили…»
Ти говорив так просто і спокійно,
Щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
Та полиском сухим світились очі, –
Як завжди… Я стояла біля тебе,
Не зважилась ані за руку взяти,
Ані схилитися до твого чола,
Ані тебе підвести… Я дивилась,
Як ти хилився під своїм хрестом…
…І потім довго я дивилася на тебе,
Тоді, як ми з тобою розлучились.
Тоді, як тільки образ твій, мій друже,
Привиджувавсь мені в безсонні ночі,
Все голос твій бринів: «Я втомлений… так, справді…»
І брала я тоді паперу картку білу,
Хотілося мені зібрати тії сльози,
Що в голосі бриніли невидимо.
Колись отак, – розказує легенда, –
Хустиною святая Вероніка
Зібрать хотіла сльози й піт Христа.
Та на хустині замість поту й сліз
Зостався образ у вінці терновім
Того, хто впав знебулий під хрестом.
О, кожний раз, як я збирала сльози
Твої, мій друже, на папір біленький,
Я бачила те чудо Вероніки…

18.11.1900

http://www.l-ukrainka.name/uk/Biography.html  – биография  поэтессы