Микола Винграновский. Сеньорита акация...

                ***
Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас.
Але осінь зійшла по плечі.
Осінь, ви і осінній час.
Коли стало любити важче
І солодше любити знов...
Сеньйорито, колюче щастя,
хто воно за таку любов?
Вже б, здавалося, відболіло.
Прогоріло у тім вогні.
Ступцювало і душу й тіло.
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху і вологу
Відходились усі мости.
І сказав - ну, слава Богу,
і, нарешті, перехрестивсь.
Коли ж - здрастуйте, добрий вечір.
Ви з якої дороги, пожежо моя?
Сеньйорито, вогонь по плечі -
Осінь, ви і осінній я...


                ***
Сеньорита акация, добрый вечер.
Я забыл, что забыл было вас.
Но мне осень сошла по плечи.
Осень, вы и осенний час.
Всё труднее любить в ненастье -
Но и слаще любится вновь.
Сеньорита, колючее счастье -
Кто оно за такую любовь?
И, казалось бы, отболело.
Отгорело в былом огне.
Отмесило и душу и тело.
И зачем бы, казалось, мне?
По сухим и мокрым дорогам
Исходились мои мосты.
И сказал я - ну слава Богу,
И сказал я -  перекрестись.
Когда ж - здравствуйте, добрый вечер.
Вы с какой же дороги, огневая моя?
Сеньорита, огонь по плечи -
Осень, вы и осенний я...