Йдучи - йди назавжди...

Під дощем стихло місто...заснуло в нічному тумані,
Цей туман сірий-сірий між нами повис, мов безодня...
Ми із долею були на "ти"...та зітерлися грані,
Скам"яніло минуле...воно вже не наше сьогодні...

Жаль, життя - не роман і не виправиш в ньому помилки...
Та хіба ж, бо, минуле уже перепишеш набіло?
Дні летіли, мов вітер...гортали життєві сторінки,
Наша молодість в них, заблукавши,губилась і тліла...

Йдучи - йди назавжди...не потрібно печальних симфоній...
В порожнечі німій, нехай душу не зводить судома...
Скільки звуків навкруг і агоній, агоній, агоній,
Та не квапся поставити крапку, де проситься кома...

СторінОк тихий шелест заповнює світ порожнечі,
Тиха радість надій і терзання невимовна мука,
Пили ласку морів і полів чудодійну предтечу,
Та, на жаль, в стиглім житі зустріли фатальну розлуку...

Предрікав тиху гавань...  а місяць всміхався уповінь,
Він і думки не мав, що порізно підемо шляхами...
Неземне почуття, що народжене в муках любові,
Загубилось в минулім, картинно відкинутім нами...

Йдучи - йди назавжди.............