Валентина Гнатюк Рига

 
ВАЛЕНТИНА ГНАТЮК, РИГА

                МЕЧТА

Хочу я проснуться счастливой, когда первый луч
Коснётся разнеженной, заспанной крыши.
Плеснёт он дождём золотым среди туч -
Веснушками символы солнца напишет.

Хочу пробежаться по светлой полоске дороги,
Зелёный и красный, минуя как стайер, - вперёд!
А будни мои подождут за порогом, и
Дорога - дорога влечёт, к горизонту зовёт.

Зовёт обычную жизнь перестроить волшебно,
Волшебную музыку сердца включить.
Включить и по жизни идти, как главное дело,
А главное миру признаться: - тебя…я… люблю!

И волны: добра, и надежды, и счастья - взметнут,
В одночасье родные опустят трезубцы,
Где слёзы и горе - помирятся вскоре, сердца расцветут,
Оружие сложат слепые безумцы.

Проснуться хочу я счастливой…

* * *
             УКРАЇНІ

Ой, як боляче, серцю боляче, що мушу ридати.
Україна моя - ненька рідная -Хрещатиком розп"ята.

Напоїли тебе, отруїли тебе, кривдою накормили.
Божевільна мати сама себе красунечку стала шматувати.

А душа твоя ледве-ледь жива, птахом зраненим, кров"ю сочиться.
Перебиті вже оба-два крила, їм літать-співать, а не можеться.


Ой, Дніпро-Дніпро, дай ти сили їй, долю знов верни незрадливую.
Твою честь спасуть орли сивії, І очиститься поле зливою.

А туман паде, зійде сонечко правди гіркої - лікувати...
Прокидайсь скоріш, зупиняй біду, Україно - мати.

Піднімайсь скоріш, вимітай нужду далеко від хати,
Бо так боляче, серцю боляче, не можу сказати.

           * * *

Я там, де низько чорне небо,
на нім Чумацький шлях

везе за сіллю чумаченька
на непідмазаних возах.

Скриплять вози, воли тупочуть,
неспішно котиться буття..
.
Гей-гей! Здавалося ніколи
в старе не буде вороття!

Бо той чумак спустився долу,
воли залишив, в трактор сів,

стальними гострими плугами
своє життя перекроїв.

І світлий день, і темні ночі
змінялись порівну. В той час

так мріялось старим і юним,
що майбуття щасливе в нас.

Покарані! Чумак вусатий
лантух ладнує в довгу путь,
сховавши срібло сивих скроней.

Воли некормлені ревуть!

     * * *

ЗНАЙОМА МЕЛОДІЯ

Ой,час ,мамо час,час та пора
Пісень заспівати,
Бо така журба, бо така нудьга,
Що не подолати.
Я візьму струну,та візьму другу,
Ударю в цимбали.
Каблуком примну,
Все дурне зітру,
Щоб ви теє знали.
Ой, час , мамо, час
Час та пора поле засівати.
Гірко, як нема,нічого нема
Дітям їсти дати.
Ой, Тарас,Тарас, знов як сирота,
Твоя Україна!
Хоть торби надінь,туди камінь кинь
Замісто хлібини.
А тепер танцюй,
Хочеш - заспівай,
Можеш голосити,
Як свого нема розуму,щоб жить,
В бога попроси ти.
Я візьму струну,
Та візьму другу,
Ударю в цимбали.
Каблуком примну,
Все лихе зітру,
Щоб ви теє знали

    ***
«О щастя жить, купатись в сонці
І квітку виростить в саду!»
( Автор)
-Я бачила, стара бабуся квіти купувала.
А продавщиця толкувала,
як доглядать за ними.
- Та посадіть в земельку з перегноєм
маргаритки, вони так люблять,
і цвістимуть пишно.
Бабуся, певне, так і поступила.
Отож я розкажу вам іншу притчу.

      ДВІ КВІТКИ

Цвіли в саду ці самі квіти.
Зелене листя величаво
на сонці блискотіло ізумрудом,
царівною корону пелюсток
носила маргаритка і голосила:
- Води мені скоріш несіть і їжі, їжі!
А то помру,терпіть не сила,
ви знов мене забули,не любите мене,
не хочете дивитись, дивуватись.
Я Маргарита-маргаритка ,
ромашкам диким я не родичка,
а скрипка найперша у саду!
Цвіту так рано опісля морозів,
ну, що там ваші рози?
Я - найперша квітка!
У мене є сестриці -
рожеві.білі і червоні як полуниці.
Та серденько одне-жовтеньке,
немов би золоте. Ви чуєте про те?
Так хвасталась вона про себе і свій рід,
вкрашаючи всю клумбу і рабатки
до самої дороги і до хатки.

Прийшла пора, і голос кволий став,
головку опустила,корону загубила
і відцвіла вона.
А пустотливий Вітер танцював
і бавився коронами квіток,
жбурляв куди хотілося йому!

І сталося звичайне чудо.
Край дороги,в протоптаних твердих доріжках
зійшли такі ж самесенькі квітки.
Були вони малого росту
і лист дрібненький,
та не впізнать ніяк не можна було інше-
маргаритки!
Росли вони, куди закинув вітер,
де захотілось їм.

Та вранці Косар прийшов...

А вони ще раділи сонцю,
І радість променилась навкруги,
намалювалась квітами на килимі трави.
Привітно їм кивали деревА.

Та вранці прийшов Косар...
На небо вибігли отари хмар,
Гримнули залізні ворота неба,
Синя злива вилилась на покоси.

На спасіння Вітер знову
розігнав біди покуту,
і відкрило Літо зеленясті очі.
Чобітками з гуми тупотівся Дощик.
Соромливо із трави визирнула квітка-
Маргаритка.
-Добридень сонцю!Я дякую за літо,за тепло,за дощик.
Я знов росту,радію разом з вами!
Щаслива я купатись в сонці,
щаслива жить , весь світ і всіх любить!

           Дві квітки:
одній усі життєві блага - все їй мало ;
Другій - всього потроху..............
Перемогла і вижила одна, лише одна,
котру топтали і косили.
Та не піддалась вона, боролася,
наперекір росла, де ВОЛЯ їй була,
котра понад усе життя любила!

І приклад цей забуть не буде сили.

       МАРЕВО СТЕПУ

Миколаївщино! В марево степу
Все частіше думками лечу.
Вздовж дороги твої абрикоси,
Мальв пахучих зберу,аличу.

Буду йти босоногим дівчиськом,
Як в дитинстві, збиваючи пиль.
Вітер грає тополі намистом
І дарує їй сивий ковиль.

Вітер, вітер, жартун пустотливий,
Що ж так швидко ти роки мої
Проганяєш,коли я щаслива
Виростала на милій Зорі.

Це село наче крапелька соку,
Не втамує моєї жаги,
Через нього в чужу безкінечність
Всі дороги мої пролягли.

Це село саме меньше з маленьких-
Кілька вулиць та ферма і сад.
Працювали там бабця та ненька,
Через те найдорожче стократ.
.
Є там мамина хата біленька,
Вже там інші живуть,а не ми.
Ваші діти, як квіти по світу,
Розсівалися серед зими.

Ой,невчасно могили лишили,
Хто провідає? - Дочка твоя.
Як то важко лиш в мріях бувати
Біля тебе, матусю, моя.

Знов лечу по дорозі до тебе,
Я вклоняюся низько землі.
Ти прости мені, ненько - Вкраїно,
В моїх думах ти, в серці, в крові.!

      Я-яблоня

Моя земля-зелёный дом,
Где я живу в согласии с природой,
Цвету в саду и созреваю в нём,
Болезненно скриплю на непогоду.

Я - яблоня.Садовник мой
Творил меня с заката до рассвета.
Из Винницы дичок,Руси подвой,
А в Латвии расту на радость детям.

Бывает всё в саду моём -
Морозы,засуха и грозы проливные.
Мой сорт устойчив,всё мне нипочём
И долго жду плодов я терпеливо.

Весь соками налит в росе
Единый организм мой изначально,
А ветви Украины и Руси -
Все в яблоках.

Мажорно-не печально-
Звучит, как завершающий аккорд,
Я - яблони культурный сорт!!!


             БРАСЛЕТ

Зелёный остров тишины,покоя-
То vasarn;ca славная моя.
Беззвучно утренние бабочки летают,
Ромашковое сердце теребя.

Глаза проснувшись открываю.
Man dievs! О, saule! Ведь я жива!
Вокруг цветы, деревья - вижу, знаю!
Не ведаю гражданка ль я?

Es dz;ru kafiju, vai dz;ru t;ju,
Но будто я не человек,
Зачем грамматику так воспевая
Склонять, что не склоняется во мне?

Mans kl;jas labi? Labi kl;jas,
Es dom;ju - по-русски, вкраїнську мову хороня

M;;; paldies[i]за ваши курсы,
Любимые, как вам?.....дела...

Ak m;;i Inga, Daiga, slimoju тоже !
Man grib;tos no r;t ;deni...
язык?!
s;rs z;les lietoju и знаю, что возможно
Любой барьер убрать, не вешая ярлык.

No ceru bu;u, bu;u,
Я снова буду весела!
И не в бреду, а наяву встречая Буша,
Жить стало лучше? Ну, дела...

Снимаю шторы с грязных окон,
Пусть будет в мире больше света!
Тобі нелегко було ой,нелегко
Тарас Шевченко-кріпосний поете.

І ти не плакав,а писав з натури
Вірші прозорі як сльоза, як акварель.
В моїй душі моя Вкраїна
І Русь, і Латвія - культури,
Сплелись в браслете ценном на руке!

           В ДОРОГЕ

Квадраты, полоски, квадраты
Зелёного поля в глаза,
Цилиндры из сена, овалы у хаты,
Садов раннеспелых зигзаг.

Дорога змеёю глотает
Расплавленный чёрный гранит.
И кто его знает какая
Навстречу планида летит.

Так хочет душа моя дома,
Уюта деревни моей,
Я еду, дорога знакома,
Вдоль Польши,её рубежей.

И вдруг поворот и, петляя,
Дорога блуждает во тьме.
Вдали Украина родная
Невольно забрезжилась мне.

Вкраина за краем, у края…
Разбиты судьбы зеркала,
Лишь только зарница сверкая
Подол душной ночи рвала.

Гроза! Намолю просветленья
И радужный утренний свет,
Куда я зайду, и прозренья
В том доме, которого нет.


            Прости
Вышла я не нА долго - стало навсегда,
Вместо дома с ивушкой - чужие города.
Говорят по-разному, учат уму- разуму:
В стае жить - по волчьи выть и всякое разное.

Расскажи мне, ива, - без меня счастлива,
Без меня колодец чист,сладкая вода?
Я тебя не предала, заплутала в странствиях,
Полюбив другие, чужие города.

Продала родительский дом, бедою меченый.
Снится... в палисаднике сею я цветы.
Не вини же, ивушка, знаю - нет прощения,
Помню ,сожалею и прости нас ты.

 
         Пожар

«У сусіда хата біла,
у сусіда жінка мила»
Щи ж ти, рідна Україна,
свою хату підпалила
Щоб у приймах жить,
не свою любить?


Що ж ти в Прощу наробила,
Івана-легеня родила,
Як сліпий блукає
він серед кущів
В павутинні липкім
божевільних слів.

Твої діти брат на брата
Вила похватали.
Бо не мали вони долі,
Розуму не мали.

Схаменіться, будьте люди,
Не воли з рогами,
Захотіли налигача,
Йти до бойні своїми ногами?

А за морем-океаном
чорноземів хочуть.
Україно,ненько рідна,
Відкривай же очі!

Твої недра, твого тіла
Так давно хотіли,
Поки спиш, моє серденько-
Украдуть тихенько.

Пошматують люті звірі,
Розірвуть на часті,
Поки діти схаменуться
На своє нещастя.

Грай, трембіто, дужче грай
Від гір аж до моря.
Може дехто пригадає...
Знають люди всі,
Що родилась Україна
В Київській Русі.

Гей, слов"яни із Карпат,
Донбасу й Волині,
Не давайте вогню волю-
спалить Батьківщину.

Поможи,святий мій Боже,
Спасти Україну!