В. В

...на моєму порозі, у моїх снах,
на крилах птахів, відомих і невідомих,
тих, що прилетіли здалеку, - я відчуваю його запах,
знаки його присутності,
але це не любов, а забуття,
і я уже не пам"ятаю його імені.
Обриси, теплі та рідні,
розмились у блакитність аури.
Намагаюсь згадати.
Нишпорю у конвертах спогадів,
щоб знайти серед цих несказаних,
але потрібних слів
хоча б дещо...
...Але дощ
хлюпочеться у човні,
як маленька дитина, хоче втекти
кудись, із теперішнього в майбутнє,
заважає мені пригадувати,
страшенно відволікає...
Пам"ятаю конвалії, білі-білі
(чомусь світ наповнився білим кольром).
І його характер (так, характер!)
був іноді надто різким
і несвідомо зачіпав мої болючі струни.
Я так хотіла щось сказати,
так багато чого сказати, - що любила?
Але тепер, крізь призму років,
хіба це важливо?
Навіть тоді це було неможливо.
Цей вечір - чаша спогадів:
А якби? і де він зараз? і хто?
Якби я могла прийти...
Найгірше буде втратити оцю нитку,
хоч рано чи пізно це станеться,
і я не зможу згадати,
а він не буде вертатись
на крилах птахів, відомих і невідомих...
2012