Спогади з дитинства

Стоїть за річкою село-
Сьогодні снігом замело,
А я малим через сніга,
Спішу до рідного вікна.

Стоїть бабуся біля ганку,
Старенька встала з позаранку,
До неба плине густой стрічкой-
Сірий дим з старенькой пічки.

У хаті прибрано,тихенько,
Старенький дід сидить сивенький,
Ікони у кутку стоять -
Тяжке,дідусь, у вас було тоді життя.

У того діда дві доньки -
Одна в Росії,друга,мамо,ти.
Вони,як зможуть,приїздять,
А дід з бабусею внучкiв гостять.

І я малим приду бува зі школи-
На лижі став,гайда на гору!
Дивлюсь ,Віталька прибіга-
Кричить: "Спускатися пора!".

Отак влісу поміж сосон
Промчавсь дитинства мій вагон,
Пройшли неділі і літа-
Село осотом зароста.

Заріс кропивою наш сад,
Обвив сарай і кухню дикий виноград.
Не косить дід,бабусі вже нема,
В онуків все діла, діла...

Ще пару літ ,не буде більше хати,
А проклятий осот почне з-під полу проростати...
Ні,візьму косу і викошу кропиву!
На згадку про родину
Посаджу на тому місці вербу і калину.

Нехай ростуть,через бур'ян у світ дорогу проклада,
І буде згадка,що там зросли ті дві доньки і я.
Тож люди,не цурайтесь, а любіть ті дорогі місця,
Бо наша неньнка Україна,рідна нам земля!