Отак тихесенько..

Отак тихесенько ступаю на поріг.
В пилюці ноги. Кошик із городу.
Вже звечоріло.  Дочкин сміх
за день важкий, як нагороду

сприймаю. Мій маленький рай-
дім,клумба з квітами, малина,
садок вишневий...Водограй
із бризків з шлангу. І дитина,

моя кохана і єдина, моя зоря
на голубому небосхилі...
А вечір  блудить у полях, 
у буєраках, серцю милих.

Вже зморена вертає череда,
і місяць посміхається на небі.
Згасає  днина і  вечеряти  сіда 
сім' я, віддавши Богу треби.

Той час уже давно минулий...
Та пам'ять серця вічна і жива.
Так любо,рідно,мило  все то було,
що в вірш самі просилися слова.

13 лютого 2016 р


Рецензии