Отак тихесенько..
В пилюці ноги. Кошик із городу.
Вже звечоріло. Дочкин сміх
за день важкий, як нагороду
сприймаю. Мій маленький рай-
дім,клумба з квітами, малина,
садок вишневий...Водограй
із бризків з шлангу. І дитина,
моя кохана і єдина, моя зоря
на голубому небосхилі...
А вечір блудить у полях,
у буєраках, серцю милих.
Вже зморена вертає череда,
і місяць посміхається на небі.
Згасає днина і вечеряти сіда
сім' я, віддавши Богу треби.
Той час уже давно минулий...
Та пам'ять серця вічна і жива.
Так любо,рідно,мило все то було,
що в вірш самі просилися слова.
13 лютого 2016 р
Свидетельство о публикации №116022507280