На столі стояла чашка чаю,
я її очима п'ю
Не пробачить серце твого жалю
Більше я вже не люблю.
Пробач, на долонях серце
Віддаю
Не плач, хай дорога стелиться
До весняного гаю.
Пробач, відпусти свій біль
Віддай його мені
і зустріч наша одна із божевіль
що захована на глибині.
І неначе все давно відомо
Та шукаю дотик рук твоїх
Не повернешся ти вже додому
Поцілунок щез із губ моїх.
І не знаю я, що буде далі
І не бачу я обличчя у дзеркалі
Твоя сторона моєї медалі
Кохання, що є приреченим.
Приречене кохання
© Copyright: Дарина Полевая, 2016
Свидетельство о публикации №116022505615
Свидетельство о публикации №116022505615
Рецензии