Тихенько над полем німіє крик
І трави колишуть болючий спомин.
Ми мали прожити з тобою вік
Під неприпинний дитячий гомін.
Але в самоті пролітають дні,
І фугами виють нестерпно ночі.
з тобою ми бачимось лиш уві сні,
І тільки для того, щоб - очі в очі.
Якщо ж я на рану насиплю сіль
І в той же момент я тебе побачу -
То я не від рани відчую біль,
І не від солі у ній заплачу.
Благаю терпіння у тих Небес,
Втомившись від моря застиглих сліз.
Мені стало легше, коли я "без",
Ніж було, коли я вмирала "із".
08.01.2016 р.
(фото взято с просторов интернета)
Разом з думками
© Copyright: Дарья Одесская, 2016
Свидетельство о публикации №116022400529
Свидетельство о публикации №116022400529
Рецензии