Я помилялась...

Ти куштував моє серце і душу,
Жадібно кусав мої почуття,
Та вибачатись тебе я не змушу,
І не почую твого щирого каяття.

Ти вимкнув моє життя як фільм
І я майже перестала жити в тобі,
Роки пробігли між нами як тінь,
Топлячи нас у буденному багні.

У цьому тумані гроз ми порізно,
Уже не тримаємось міцно за руки,
Я йду далі сама, хоч до смерті боязно,
Вимикаючи усі стомлені звуки.

Вже не стало нас, ми "померли",
Не звучать у вухах кохання слова,
Почуття вмить застигли, завмерли,
І не крутиться від них давно голова.

А пам'ятаєш як було з нами раніше,
Усі ті неймовірні і палкі вечори,
Ось воно щастя, не потрібно більше,
Тільки на вухо тихо мені говори.

Тоді зародились справжні почуття
І я бачила що це було взаємно,
Думала що назавжди, без вороття,
Що не буде у нас грифу "ТАЄМНО".

Але як завжди чомусь помилялась,
Влізли запеклі сварки у наше життя,
Почуття помалу згасали, ламались,
Я перестала вірити у казку, у чудеса.

Мабуть уже не буде так, як раніше,
І те що було, повір, не вернеш,
Та я без надії, на щось краще і більше,
Тому сьогодні ти сам вже заснеш...