Игорь Рымарук. А может, сердце бы остыло...

                ***
А може, серце охололо б,
змінивши кличі на плачі?

Ти лиш осібний срібний голуб,
оплавок віщої свічі,
ти ще не вишептав молитву,
мотив дослухати не встиг...

Пощо з легким пером - у битву,
як із мечем Архістратиг?
Поглянь довкола: темні лави
зімкнула підземельна рать!

Немов міста золотоглаві,
слова обложені горять.
Упали сутінки похмурі,
в них побратим раптово зник.

На попелищі, як на мурі,
стоїть останній захисник.


                ***
А может, сердце бы остыло,
сменивши клич на плач в ночи?

Ты - только вестник высшей силы,
оплавок вещей той свечи -
ещё не вышептал молитву,
в мотив высокий не проник...

Почто с пером своим  - на битву,
как в бой - с мечом - Архистратиг?
Воззри вокруг: глухие лавы
сомкнула подземелья рать!

Как города золотоглавые,
слова в осаде и горят.
Упали сумерки, как горе, -
в них брат исчез. И ночь царит.

На пепелище, как в дозоре,
последний страж ещё стоит.