День життя

Пірнають зорі у блакить.
І межа світла між світами
Галактик і людей…горить:
Палає край небес, світає.
Людина на початку літ.
Зі спалаху життя надходить.
Прозоре, чисте, наче лід,
Повітря й дух, що в серце входить.

Все глибше небо й погляд твій.
Світило рухається вгору,
Повільно шлях знаходить свій
І світу пізнає простори.
Душа росте – в зеніті сонце.
В тобі вогонь і жар бажань.
Тримай цей час, мій незнайомцю,
Міцніє сила спрямувань.

Та око неба не спинить,
Боєць в червоній теплій крові
До обрію, додому мчить:
Останні хвилі вечорові.
Як спектр кольорів, в тобі
Живе ще спектр дум забутий.
Майже у тьмі, майже слабі…
Для часу ти лиш раб закутий.

Зорі зелений промінь в ніч,
Приречений чи, як вітання.
І знову зорі, сотні свіч,
Мов згадка…світла і остання.
Години сну, а, може, й вічність.
Знайти б хоч спокій наостанок.
Та грає з нами потойбічність:
Крізь морок крадеться світанок.