Що треба?

Вколисана мрія, сльозами омита,
В обіймах Морфея тихесенько спить...
Роками самотності сплачено мито,
Які пролетіли так швидко, мов мить...

Немає нічого...ні жалю, ні болю...
В душі порожнеча і тиша німа...
РокИ пронеслись, наче вихор по полю,
Руйнуючи все, задля чого жила...

Життя написало свої мемуари,
Ніщо не змінити, хоч смійся, хоч плач...
Та...певно, ніщо не бува без покари,
А вироком - ЧАС...він жорстокий палач...

Нам шанси дає...а затім - забирає...
Осмислюєм пізно, що час дорогий...
Він вчить - берегти... цінувати навчає
І далі пливе, мов вітрильник старий...

А ти в самоті ділиш небо на грані,
Вплітаючи в долю сумний епізод...
Шукаєш зорю, рятівний семигранник,
Астральної сині порушивши код...

І душу сповивши свою у тенета,
Несеш величаво терновий вінок...
Ти жити хотів... та... зіркова планета,
Для тебе пропахла наскрізь полином...

Коли повернУсь до небесної сині
І згасну, мов зірка, в холодній імлі,
Спитаю у Бога:
              Що треба людині,
Щоб жити Людиною тут на землі?