Страшний сон, що не сон

Це було немов уві сні. Поранених і вбитих несли одного за одним, майже безперервним потоком, і на бруківці попід Жовтневим палацом пролягла червона доріжка крові. Повели контуженого дядька з простреленою рукою, який заточувався і важко спирався на плече медика, потягли мертвого хлопчину, під задертою курткою якого виднілася темна дірка в закривавленому животі, понесли молодесенького юнака, котрому куля вибила око... Мені під ноги закотився чийсь прострелений шолом; двоє хлопців, що були поблизу, механічно взяли його в руки і перевернули, мовчки спостерігаючи, як із нього клаптями випадають людські мізки вперемішку з кров'ю. Це справді не могло бути реальністю, це я, напевно, заснув на барикаді й бачу такі страшні сни. Зараз прокинусь і знову буду глузувати з тупої беркутні, заливаючись реготом разом із усіма цими молодими повстанцями, з цими найвірнішими синами України... Отямившись від заціпеніння, кинувся допомагати, позбувшись непотрібного вже щита. На великий шмат тирсоплити хлопці саме вкладали горілиць чергового пораненого. Я підбіг і схопився за край імпровізованих ношів, ми понесли бідолаху в напрямку сходів на Інститутську. Тіло було важке, руки тремтіли від напруження. Зиркнув на обличчя пораненого – якесь синє й перекошене, очі заплющені... Одежа на животі чомусь також була задерта, а потім я побачив його черевик, який поставили збоку на щиті зі стружкової плити. "Навіщо його зняли?" – подумав я, все ще сподіваючись от-от прокинутись і з полегшенням виявити, що всього цього нема, що це просто недобрий сон. Пошукав поглядом праву ногу хлопця, яка б мала бути босою. "А де ж його нога?" – здивувався якось відсторонено, без емоцій... Кровотечі не було; тоді я не надав цьому значення, подумавши, що у пораненого просто больовий шок, який закупорює судини... він виживе, обов'язково виживе, йому ще кохати, одружуватися і виховувати малих патріотів!.. а зараз розумію, що хлопець той був не поранений. Він був мертвий. Із мертвих кров уже не тече, бо її немає...
Вічна вам пам'ять, хлопці. Пробачте, що не загинув замість будь-кого з вас...