Игорь Рымарук. В селенье горном в тихом сентябре..

                ***
В гірському вересневому селі
читав  "Сонети темної любові",
ходив у ліс, відсиджувавсь у слові...

Лише на цій - небатьківській землі
було спокійно?
А коли між трав
         прошелестіла тінь чиясь?! -
тоді ти
заплющився, щоб стежку не згубити,
бо зір убік - за тінню - розгортав
уяву...
       Що було то?
       Розтлумач,
           скажи! -
хіба, перелетівши скали,
назве чужий, бо кревні не назвали?

...Втім, Лорка знав, що це -
                безрунний плач...

Чи це - химера, вигадка міська?
Чи незабуті предки стелять тіні?
Чи світове сирітство,
               як осінні
               сріблясті буки,
вже не відпуска?..


                ***
В селенье горном в тихом сентябре
сонеты Лорки перечитывал я снова,
ходил в леса, отсиживался в слове.

И лишь на неотеческой земле
спокойно было?
А когда меж трав
          прошелестела чья-то тень?! -
тогда ты
глаза закрыл, чтобы не сбиться с тропки:
взгляд в сторону - за тенью - пробуждал
воображение...
            Что это было?
            Растолкуй,
                скажи! -
ужель, перелетевши скалы,
чужой назвал? родные не назвали?

...Но Лорка знал: то был
                безрунный плач...

А может, то химера вдаль манИт?
Иль незабытых предков бродят тени?
Или сиротство мировое,
                как осенние
                сквозные буки,
так в душе сквозит?..