Сходження - Iван Гаврюк

Коли в гори покликав тебе, показавши вершину найвищу, що в вечірньому небі знімала корону з проміння, ти уперше мене запитала:
- Навіщо?
Я сказав: - Підіймися зі мною, тоді й зрозумієш.
Коли в лісі показував тисових ягід намиста, що рубінами жевріли обіч стежини, ти мені дорікнула, що стежка багниста, що чатиння колюче і дряпає ноги ожина. Коли я прошептав тобі:
- Вслухайся в тишу правічну. Тут було колись капище давніх друїдів.
Ти удруге мене запитала:
- Навіщо?
І від тиші за мить не лишилося й сліду. Я гадав, що задивишся ти в далечінь променисту, хоч на мить замилуєшся гір незрівнянних красою - ти ж завзято кляла крутосхил крем'янистий, ялівець і траву, що тебе намочили росою. Коли там, на вершині, сказав я:
- Ми вище від хмар і птахів, звідси ближче до Бога.
Ти утретє мене запитала: - Навіщо?
Я, не знаючи, що відповісти, не мовив нічого. Потім згадував кожен своє: я - красу дивовижну, ти - підйом, для якого і досі не бачиш причини. І не міг би ніхто розсудити нас, навіть Всевишній. Одне одного ми споглядали чужими очима.

А за рік ти просила мене, зазираючи в вічі:
- Їдьмо в гори, повештаємося плаями.
От тоді я спитав тебе вперше: - Навіщо?
Ти сказала: - Вони мені сняться ночами.

------------
ph Anna Tron
Фото з нашої захоплюючої подорожі Східними Горганами.
А вірш цей я передрукувала зі збірки "Двоїна", яку мені подарував автор, Іван Гаврюк. Це чудова і незабутня людина! І прекрасна є також його дружина, яка зізналася мені, що вона є героїнею цього вірша (гадаю, як і багатьох інших віршів поета). Я вирішила поділитися з вами цим віршем, тому що віттоді, як я вперше його прочитала, я не можу його забути, так само як і неможливо людині забути гори.