Шумлять слова нестримним виром
І лобом б'ються в кожний кут.
А війни зараз кличуть миром
На зрізі політичних смут.
В мішки тепер ховають правду,
І в думки волю відберуть.
Дарма повірили у владу,
Що підвела народну лють.
Змінили лиш обличчя кату,
Залишивши той самий зміст.
Він зводить сам колону п'яту,
В брехні зростає його хист.
Солодкі ллє в народ промови
І в'яже очі та вуста.
Чи ж то не зрада?
Чи не змова?
А як же Сотня та свята?
Невже вони дарма померли?
І все дарма?
Народ мовчить!
І Україну геть роздерли...
Хіба ж вам, люди, не болить?
Та що ж це, люди! Що ж це з вами?
Чи ви поглохли? Чи німі?
Земля засіяна синами,
Убитими на "не війні".
Нас зрадили прокляті Юди -
Про "кулю в лоб" тепер мовчать.
Та тільки не воскреснуть люди...
Хіба ж то можна те прощать?
можна те прощать?
© Copyright: Владислава Даценко, 2016
Свидетельство о публикации №116021912558
Свидетельство о публикации №116021912558
Рецензии