Розмова, яка не трапилась

«Зачекайте будь ласка, абонент розмовляє»,
- та хтозна з ким він веде розмову,
та чи веде її зовсім?
Може він чи вона
Тихо, мовчки
Псує собі настрій,
обриваючи хлипанням промову іншого
такого ж «балакучого» абонента.
Може вони зовсім з різних країн,
З різними намірами,
та різним світоглядом.
Може в них різні платівки,
Різні улюблені книги,
Різні ластівки у вікно б’ються,
Можливо, у них немає зовсім нічого,
Або нічого спільного.
Може вона зараз вистрибне у вікно
до ластівок,
Або він зараз відірветься від людей,
Що його переслідують.

Та котра різниця який між ними кордон,
Які інтереси та які платівки, та фотографії,
Які у них погляди на сучасне мистецтво,
Хто збирає який контент,
Та у кого який канон?
Якщо абоненти ведуть розмову – це неважливо.
Це неважливо зовсім.

Гірше коли йдуть гудки,
Коли годинами не має відповіді,
Тоді наступає сум, та ще й такий гидкий,
Що якийсь надто великий клубок
Збирається у грудині
Та зжирає тебе.
Повільно: по одній клітині.

Нехай ті абоненти і далі вестимуть розмову.
Нехай він розповідає їй про свій день,
Про роботу, про втому.
А я й далі буду дзвонити їй,
та чути мелодію її рингтону.