Не плач голубко

       « Я  буду  жити  в  посмішках  дітей,
         Моя  Душа  Вам  піснею  озветься…»

                17  лютого  минув  рік, 
                з  Дня  трагічної  загибелі
                Ладижинського  розвідника,
                Віталія  Химича.

       Не  плач  голубко.

Не  плач  голубко  моя,  не  плач,
Пройшов  вже  рік,  а  ти  все  плачеш.
Ти  тільки  все  мені  пробач,
Що  я  загинув,  а  ти  все  плачеш.

З  тобою  наші  діточки,
Синок  Богданчик,  доня  Софійка.
Я  з  неба  бачу  все  таки,
Цілуй  за  мене  Богдана  й  Софійку.

Богданчику  уже  дванадцять,
А  Софійці  тільки  п’ять.
Як  же  я  за  Вами  скучив,
Як  хочеться  Вас  всіх  обнять.

Моя  коханая  дружино,
Я  знаю,  як  важко  тобі.
Ростить  без  мене  нашого  сина,
Та  він  опора  вже  собі.

А  Софійка – то  помічниця,
Розумниця  моя  росте.
Всі  мої  близькі  та  рідні  лиця,
Життя  без  мене  у  Вас  непросте.

Та  Ви  у  відчай  не  впадайте,
Якось  воно  все  таки  буде.
Ви  до людей,  до людей звертайтесь,
І  Вам  поможуть  добрі  люди.

Я  бачу  Вас,  в  новій  квартирі,
Може  горе  це  лише  згладить.
І  хочу  я  щоб  жили  в  мирі,
Бо  лише  Мир  Вам  не  завадить.

Я,  Химич  Віталій,  так  зовусь,
Ваш  рідний  батько  і  чоловік.
То  ж  пам’ятайте  мене,  весь  вік,
Бо  я  вже  звідси,  не  повернусь…

            17:40.18.02.2016.