про повагу

Я поважаю старість. Поважаю бабусь на лавках із сємками,
Поважаю престарілих красунь в метро із поглядами-томагавками.
Невгамовних, шалених дідків у час-пік із пустими банками.
Лиш шкода, що в них одна думка: що ми всі – з бляшанками,
І як вранці додому вертаєш – гарантія - спала під лавкою.
Й діалоги біля під’їзду серйозно - крутіше всіх очних ставок.

Я поважаю зрілість. Поважаю отих наворочених бізнесменів,
Які піймали Бога за бороду ще в дев’яностих.
Поважаю усіх олігархів – за владу біля корита боротись не просто.
Лиш шкода, що апетити ростуть не по дням, а хвилинам.
І рівняються шириною котеджів, глибиною кишені, ну й іноді - ростом.

Поважаю всіх Саш на шосе, що беруть погодинно -
Живуть не на ваші гроші, не грабують чиїсь оселі, не крадуть чоловіка з родини.Ну хіба що, коли рутина.
Раптом вдома в якоїсь маленька дитина, а інша робота – складна і рутинна. Колишній - ще та скотина.

Поважаю усіх, хто змагається з голубом за надгризений кусень,
Скажу чесно – поважаю навіть яблуневу гусінь.
Вона ж теж якось жити мусить, гусінь справді - не винна.

Поважаю не друзів, просто знайомих, люблю рідних і друзів.

І мені завжди стращно і прикро, коли помирають однолітки
З чиєїсь вини, по власній заслузі, чи «завдяки» нарузі.
Правдива ж ця фраза: «на небесах найбільш вдалі союзи.»

Але що найстрашніше - коли помирають діти.
Їм би - жити й цвісти, бо ще скільки всього нового,
Їм би - радість весняну, а не сходити первоцвітом,
На могилах, де перед Пасхою знов виростають квіти.

Я поважаю усе, що росте. І цінує життя.
Майте повагу до нього.