Стоїть верба, в зажурі, похилила віти,
Та ніби плаче за тобою, як і я,
А щастя було так багато, ніде діти,
Та все пройшло, я вже не твій, ти не моя...
Вечірній вітер, не розчеше твої коси,
І не зігріє душу, вранішня зоря,
По нам з тобою, не заплачуть верболози,
Бо все пройшло, я вже не твій, ти не моя...
Стоїть верба, в зажурі, похилила віти,
Чомусь засохла, лист останній вже зів'яв,
А листя було так багато, ніде діти,
Та все пройшло, я вже не твій, ти не моя...
Трава шовкова, знов вбирається у роси,
За нами плаче ніби, навіть і земля,
Та інше все, не та трава, не ті і роси,
Бо все пройшло, я вже не твій, ти не моя...
Стоїть верба, в зажурі, похилила віти,
Туман над річкою який, - піди, поглянь,
А щастя було так багато, ніде діти,
Та все пройшло, я вже не твій, ти не моя...
Ти не моя...
© Copyright: Александр Веремчук, 2016
Свидетельство о публикации №116021611590
Свидетельство о публикации №116021611590
Рецензии